Параллель

А этот отрывочек даже ничего :)

Зупинився в невеличкому готелі. Нічого особливого, принаймні, такого, про що було б варто розказати.

Все, що мені було потрібно – це тепла, суха і чиста постіль.

Щоправда, спалося мені чомусь погано. Близько третьої ночі я прокинувся від бажання курити.

Я натягнув джинси, перевіривши наявність сигарет у кишені, взувся і вийшов у двір. Підійшов до машини, щоб переконатися, що вона на місці і всі її деталі теж.

Нісенітниця. Ясна річ, з нею ніщо не могло трапитись.

Я посміхнувся собі і із задоволенням затягнувся, дивлячись у темно-синє небо, що миготіло зірками.

Але раптом хтось схопив мене за потилицю і з силою і злістю вдарив об двері «мустангу». В голові шалено запаморочилося і носом одразу ж заюшила гаряча кров. Позаду, крізь туман і вату, почув шелест леза, що його дістали з піхов. Я впав біля машини, намагаючись хоч якось прийти в себе. Наступної миті в ребра мені врізався важкий чобіт і, мабуть, зламав не одне. Я спробував вдихнути, але хрипло закашлявся і почав харкати кров’ю. А потім я почув його голос.

 - Зараз хтось з нас здохне, покидьку. Ти, або я. Tertium non datur, - оббитий залізом чобіт черговий раз увігнав уламки ребер мені в легені, - І, по-моєму, це будеш таки ти.

Знову удар.

 - Я відчув тебе за п'ятнадцять миль звідси, тварюко, - удар, - Ти за все розплатишся!

Нарешті спрацювали захисні чари: меч, що мав розкроїти мені черепа, «поплив», наче у киселі, даючи мені шанс врятуватися.

Звичайна людина, напевне, не встала б і після першого удару. Я був щиро радий тому, що я – незвичайна.

Мене зараз цікавило два питання: як він відчув мене, та ще й з такої відстані, і, ще цікавіше, чому не відчув його я, коли він стояв в мене за спиною?

Я відкотився вбік і піднявся на одне коліно, намагаючись хоча б зрозуміти, хто це влаштував мені такий теплий прийом. То був, наскільки я міг розгледіти, молодий, років двадцяти, хлопець досить міцної статури. В одній руці він тримав середньої довжини широкий меч. На ньому було якесь гравіювання, але я був явно не у тих умовах, які б дозволили уважно роздивитися лезо. В іншій руці він міцно стискав ланцюжок, на якому висів восьми конечний хрест. І ще в нього на шиї блищав якийсь амулет.

І цей блиск мені був занадто знайомий.

 - Дідько…

Тепер я згадав і цього меча.

Старий Рейнхардт… Славнозвісний Хрестоносець. Він був настільки ж небезпечним, наскільки й абсурдним. І меч цей був жахливо смертоносним, незважаючи на те, що загострений був, буцімто, на «демонів».

 - То що тут у нас?.. – розмовляти було важко, кожне слово віддавало болем у грудях, - Якийсь шмаркач вирішив приміряти зброю Хрестоносця?...

Тепер вже я встав і випрямився.

 - Я – онук Хрестоносця, його  вбили такі ж тварюки, як і ти!

Хлопець кинувся на мене, небезпечно розмахуючи мечем, я тільки й встигав ухилятися. Я позадкував, намагаючись вловити слушну мить…

Коли я вперся у капот якогось джипу, то зрозумів, що вона як раз настала: я змусив фари спалахнути дальнім світлом, а сам рвонув убік. Хлопець закрив очі рукою, захищаючи їх від потужного світла.

Цього часу мені вистачило, щоб вихопити «кольт» і зробити постріл. Проте куля розбилася об його захист і згоріла, наче астероїд в атмосфері. Я перехопив пістолет обома руками і розрядив ще пів-обойми, намагаючись пробити щит. Тільки амулет на шиї хлопця загорів яскравіше.

Той вже оговтався від спалаху і знову полетів на мене, роблячи удар за ударом.

Prodigy, «spitfire»*.  Хлопець просто з ненавистю рубав повітря в тих місцях, де щойно був я, а я – з усієї сили намагався ухилитися від наступного удару.

Тікати не було сенсу.

Та й гонор не дозволив би. В мене залишався останній шанс.

 … хлопець скрикнув і відлетів на декілька метрів, широко розкритими очима дивлячись на рвану рану на власних грудях. Bloodseeker легко розтрощив щит і вгризся в тіло жертві.

 - Навіщо, дурню? – це було скоріш риторичне питання, на відповідь я вже не очікував.

Ногою я вибив з тремтячої руки меча, а потім кровожерлива рукавиця з мерзенним звуком вдарилася в горло хлопця.

Я дозволив їй пити досхочу.

А потім зірвав з його шиї амулет. Амулет його дідуся-Хрестоносця.            Тепер мені вже було зрозуміло, як в пацана вистачило сили так близько до мене підібратися.

Коли та тварюка на моїй лівиці втамувала голод, я встав і підібрав меч. Славнозвісний «Захисник», яким старий обірвав не одне життя.

Я покрутив його у руці, а потім розмахнувся і глибоко всадив в груди хлопцю. Це буде його могильний хрест.